Скільки себе памʼятаю, я любила автомобільні поїздки, тому як тільки виповнилось вісімнадцять, почала вчитись керувати авто.
Отримала права, склала іспит, втратила трохи (багато) нервових клітин… і зрозуміла, що для якісного водіння цього мало. Хоча здавалося б.
Але мені завжди дуже щастило із вчителями, тож вдача не підвела і цього разу! За порадою матері (яка теж свого часу займалась у Руслана), я знайшла його сторінку в соцмережах, номер телефону — і домовилась про перше заняття…
Та жодної секунди не жалкувала ані про присвячений тому час, ані про витрачені кошти, адже саме завдяки Руслану — терплячому (жінки зрозуміють, як це важливо саме для нас — щоб по триста разів одне і те саме без криків, повчань, зітхань, хапань за кермо «ти що робиш, блін!»), грамотному, талановитому автоінструктору — я почала упевнено почуватися за кермом будь-якого авто. Так буває лише із Вчителем з великої літери.

Окремо хочеться подякувати за рідкісну людяність, неповторне почуття гумору (без нього ніяк, особливо із моїм топографічним кретинізмом та здатністю вщент забути про існування такого цікавого приладу як спідометр), підбір маршрутів за власним бажанням учня та пропрацювання усіх навичок: від паркування передом/задом/паралельно/зверху/знизу/на діючому вулкані до їзди під час зливи, у щільному потоці машин, по вузьких провулках тощо.

Окрім самого навчання, це був загалом дуже класно і корисно проведений час, і я щиро дякую за це моєму найкращому Вчителю.
Якщо ви хочете не просто реально навчитись не водити авто, а бути водієм, а ще й отримати купу від того задоволення — від усієї душі закликаю вас дзвонити Руслану, записуватись на заняття і починати суміщати приємне із необхідним! ✨